Гриць дивився на Висловського збоку й не знав, що відповісти. Невже почне розпитувати? А лишилося тільки…

Висловський усміхнувся, і Грицеві здалося, підморгнув йому лукаво, та, мабуть, тільки здалося, бо повернувся до столу й знову заглибився в креслення.

Гриць обережно витягнув пістолет, підвів його і одразу натиснув на гашетку. Звук пострілу оглушив його, і він ледь не випустив зброю, однак устиг побачити, як куля пробила піджак на плечі директора. Висловський повільно повернувся до нього.

Гриць відступив і загородився від директора пістолетом, тримаючи його незручно обома руками перед грудьми.

— Що ви?.. — глухо запитав Висловський. Він дивився на Гриця знизу вгору, і той побачив у нього в очах біль і здивування.

— Я… я нічого… — Гриць притиснувся спиною до стелажа і нараз збагнув, що тепер відступати нема куди: підвів зброю і вистрелив просто в обличчя директора.

Висловський заточився і впав на стіл.

Гриць стояв і тупо дивився, як стікає кров з розтрощеного черепа на поліровану поверхню столу. Нарешті оговтався, засунув пістолет у кишеню, швидко зібрав креслення, стежачи, щоб не закров'янити їх, витягнув з-під тіла Висловського теку, поклав креслення й зав'язав шнурки. Робив це майже машинально, хоч був увесь час у напруженні й прислухався до найменшого шереху, наче щось могло загрожувати йому в порожньому будинку.

Чомусь навшпиньках пробіг до передпокою. Уже взявся за замок, та згадав, що забув залишити записку. Повернувся також навшпиньках, поклав на стіл записку так, щоб упадала одразу у вічі. Уже спокійно розгледівся, чи не залишив якихось слідів, і впевнено попрямував до виходу. Обережно відімкнув двері й вислизнув на ґанок. Замки клацнули за ним, і Гриць подивився, чи нема когось на вулиці.

Нікого…

Пробіг доріжкою до виходу, хвіртка не рипнула, і сонце вдарило йому у вічі. Голова одразу чомусь запаморочилась, і він ледь не впав, та одразу опанував себе й попрямував до паркової брами.