Весь час Андрій відчував на собі сторонні погляди, цікаві й байдужі, запитувальні й роздратовані, доброзичливі й відсутні, він ще не знав, що трохи згодом, як і всі городяни, навчиться розчинятися у натовпі, а тепер мало не увесь час перебував у якомусь підсвідомому напруженні, наче мисливець, на котрого ось-ось вискочить зацькований вовк.
— Пішли. — Віра просунула руку йому під лікоть, і вони подолали кілька високих сходинок. Дівчина прошепотіла щось поважному контролерові у форменому сурдуті з металевими ґудзиками, той зміряв Андрія, як видалося йому, зневажливим поглядом, і вони пройшли до просторого театрального вестибюля.
У такому великому театрі Андрій був уперше. Зупинився, трохи приголомшений: блискуча паркетна підлога й широкі сходи на другий поверх, високі дзеркала, а далі, у фойє, зручні крісла попід стінами. І святково одягнені люди: жінки у яскравих сукнях, чоловіки в костюмах, білих сорочках з акуратно вив'язаними краватками. А він у звичайній тенісці, й штани на колінах, хоч і прасував удень, пузиряться.
Віра потягла його до входу в залу, вони постояли трохи в дверях, від яких вів прохід, встелений килимовою доріжкою.
Андрій здивувався, побачивши величезну завісу — важка й оксамитова, такої, певно, вистачило б на два десятки завіс для їхнього районного Будинку культури.
Потім вони розглядали фотографії артистів. Віра називала їхні прізвища, а Андрій чудувався, що вона може бачити їх і навіть розмовляти з усіма цими народними й заслуженими, про яких він чув навіть у своєму острожанському закутку.
Віриної фотографії у довгому ряду знімків ще не було, він запитав чому, та дівчина засміялася безжурно й пояснила, що вона ще не артистка, а студійка. Ось закінчить навчання, і якщо її залишать у театрі…
Андрій напевно знав, що залишать, він ані на секунду не сумнівався в цьому, особливо після того, як літній сивий чоловік здалеку всміхнувся Вірі й помахав рукою. Народний такий-то, з повагою пояснила Віра, і Андрій одразу пройнявся до нього симпатією: народний, а вітається перший, і якщо з Вірою рахуються навіть такі люди…