В Андрія руки свербіли на бандерівців. Коршун був його дядьком. Крім того, хлопець знав, що в банді перебуває його двоюрідний брат Грицько Жмудь, син острожанського куркуля, котрий втік з гітлерівцями.

Із Жмудями в Андрія були свої рахунки: після смерті матері всю війну наймитував у них.

І ось настала та тривожна ніч.

Бандерівці вийшли з лісу, коли небо вже почало сіріти й востаннє непевно пугикнув сич. Постояли трохи на узліссі, потім троє, розосередившись, рушили до села, а двоє залишились у чагарнику.

Бутурлак вилаявся: Коршун виявився обережнішим, ніж він гадав, і вирішив почати з розвідки боєм.

Коли троє підійшли до рівчака, який ділив луг навпіл, рушили до села й ті двоє, що залишилися.

«Певно, Коршун і Грицько», — подумав Андрій.

Лейтенант повів кулеметом, шукаючи ціль. Добре, що Коршун не залишився на узліссі. Тепер можна буде відрізати їм відступ до лісу.

Головне, аби в оборонців села витримали нерви, щоб підпустили бандерівців до самісіньких хат.

Перейшовши потічок, троє розосередилися ще більше, і це свідчило про кмітливість ворога. Коршун діяв правильно й застраховував себе од несподіванок.

Коли троє наближалися вже до хат, двоє тільки-но перейшли потічок.

Андрій, який лежав поруч лейтенанта, почув, як той стиха мовив:

— Шкода, що вони так розосередились…

З клуні вдарила автоматна черга: першим відкрив вогонь «яструбок» Вербицький і зробив це вчасно, бо одному з бандерівців залишилося всього кілька кроків до спіжарні на сусідній садибі.

Двоє, які щойно подолали потічок, зупинилися. Бутурлак полоснув по них чергою, та не влучив, бо ті побігли назад до рівчака, ще кілька кроків — і заховаються…

Бутурлак послав ще одну чергу, та нараз перед стосом дров, де він примостився, вибухнуло полум'я: хтось із бандерівців кинув гранату.

Лейтенант ткнувся обличчям у дрова, кулемет замовк. Андрій кинувся до Бутурлака, схопив його за плечі.