Бутурлак розплющив очі, прошепотів:

— Здається, мене оглушило… Допоможи Вербицькому!

Андрій побіг до клуні, де засів «яструбок».

Вербицький одразу зрозумів тактику лейтенанта: відрізати бандерівців від лісу. Скосивши першого, він зістрибнув з горища клуні й побачив директора школи Ротача, який біг з сусіднього двору, стріляючи на ходу.

— Вперед, — закричав Вербицький, — бо ті двоє бандерівців уже в селі!

Перестрибнув через огорожу й побачив, як вибухнула граната на подвір'ї, з якого строчив Бутурлак. Кулемет одразу замовк.

До подвір'я метнулась чорна тінь. Вербицький хотів прошити її автоматною чергою, але не встиг: сухо ляснув поодинокий постріл, дивний серед автоматної тріскотняви, й бандерівець упав.

— Молодець, Ротач! — вигукнув Вербицький. — Шукай третього! Де третій?

Відразу одержав відповідь: застрочили з-за сусідньої хати.

Щось вдарило Вербицького в плече й кинуло на спину. Він упав, ударившись об дерево потилицею, проте свідомості не втратив. Хотів підняти автомат, та рука не слухалася. Побачив, як югнув до хати Ротач, щось крикнув йому, однак все одно той би не почув.

Ротач упав.

— Ну, чого ж не стріляєш?! — крикнув Вербицький розпачливо.

Водночас біля хати, з-за якої щойно били чергами, вибухнула граната, через кілька секунд друга. Це Ротач вирішив закидати бандитів гранатами.

Після третього вибуху стрілянина припинилася, запала тиша, й Вербицький, хитаючись, підвівся. Ступив крок, але голова пішла обертом, і він упав на руки Андрія, котрий саме забіг на подвір'я.

— Де Пилип? — запитав Вербицький, насилу розплющивши очі. — І що з лейтенантом?

Андрій вказав на сусідню клуню, звідки лунали поодинокі постріли.

— Пилип там. Чуєте, стріляє… А лейтенанта, здається, поранено.

— Чого ж ти тут? — У голосі Вербицького Андрій почув осудливі нотки. — Допоможи йому!