Що таке і Сила, і Безсилля? Тайна ця для кожного нова: Буря лише гне мале бадилля, А дуби — з корінням вирива. Велетні рептилії пропали, А мурахи — всіх переживуть, Передохло деспотів чимало, Сіячі прості в безсмертя йдуть. Не вважай за силу гримотіння, Сила дозріває уві сні, У таємній думі, у насінні, В Материнській вічній глибині. Починай шляхи від Блискавиці, Та в Мовчанні — в Таїну гряди! Коли хочеш з Силою здружиться, То її у Серці віднайди...

Хто знайде траву Амуланг, матиме здоров’я, силу й бадьорість духу. Ця трава не росте там, де її вже бодай один раз розшукали. Завжди шукай її в іншому місці. І ще пам’ятай: трава Амуланг нічим не відрізняється від всіх інших трав, що ростуть довкола. Знайти її може лише той, хто відзначений долею.

Калмицька казка

* * *

...Письменник пише книгу. Про кого? Кому? Навіщо? Він вигадує героїв, сюжет, ситуації. Коротко кажучи, він творить небувалий світ, психомодель подій, що відбулися в його чутті, умі, уяві.

Хай не говорять мені про реалізм, про документальність тощо. Будь-яка книга — вигадка, бо реальне хіба можливо повторити або відтворити ? Кожне почуття, подія, явище, сутність або мить — унікальні й самодостатні. Тому відтворити їх в умі або почутті інших людей з допомогою книги, кіно, музики, полотна — марна річ! Тим більше неможливо передати певну ідею, вигадуючи неіснуючих героїв та ситуації, тобто формуючи так званий художній твір.

Ми ще не пізнали світу, в якому живемо. Ми ще не відаємо тайни власного буття. Quo vadis? (Куди прямуєш?) — цей крик звучить впродовж віків. Додавання до нерозгаданого світу множества нових псевдосвітів з допомогою «творчості» ускладнює буття до безкінечності... Тому найясніше можна передати читачеві спогади (або спробу спогадів) про власне, індивідуальне сприйняття життя, пробудження духу, сумнів, прагнення, осяяння, падіння і піднесення.