Рипічип виставив вперед ліву ніжку, а праву витягнув позаду себе, вклонився, поцілував дівчині руку, випростався, підкрутив бакенбарди і мовив пронизливим писклявим голосом:
— Моя скромна особа до послуг Вашої Величности. І короля Едмунда також, — тут він знову вклонився. — Цій славетній пригоді бракувало лише присутності ваших величностей.
— Фу, заберіть його геть! — репетував Юстас. — Ненавиджу мишей. Терпіти не можу циркових звірів. Вони дурні, вульгарні та сентиментальні.
— Чи правильно я зрозумів, — мовив Рипічип до Люсі, вивчивши Юстаса поглядом, — що ця винятково невихована особа під захистом ваших величностей? Бо якщо ні…
У цей момент Люсі та Едмунд одночасно чхнули.
— Який же я дурень, що тримаю вас тут у вологому одязі, - сказав Каспіян. — Ходімо вниз, переодягнетесь. Звісно, Люсі, я віддам тобі свою каюту, однак, боюсь, на борту немає жіночого вбрання. Доведеться тобі скористатися моїм. Будь добрий, Рипічипе, покажи дорогу.
— Задля зручності пані, - мовив Рипічип, — слід відкласти навіть питання честі — принаймні, на якийсь час, — і він прискіпливо зиркнув на Юстаса. Та Каспіян підганяв їх, і за кілька хвилин Люсі заходила у двері стернової каюти.
І відразу ж закохалася в це приміщення — три квадратних віконця, що виглядали на блакитну піняву воду за кормою, невисокі м’які лавки з трьох боків від столу, розгойдана срібна лампа на стелі (робота гномів — дівчинка відразу впізнала її за винятковою витонченістю) і пласке золоте зображення Лева Аслана над дверима. Вона лише якусь мить оглядала все це, бо Каспіян вже відчинив двері з боку правого борту і сказав: