Я б сказав, у нього золоте серце. Має батьків і вісім братів і сестер, а землі не вистачило б і на трьох. Без Фіннігена вони б з голоду вмерли. Отже, що ми маємо зробити? Пустити поголос про вбивство, хоч нічого не доведено? Наберемося зайвого клопоту. Тому пропоную дещо інше. В Кілдарі ми оголосимо, що Енн заподіяла собі смерть внаслідок душевного розладу. Офіційний рапорт я затримаю на два дні. За цей час ви можете зібрати всі варіанти заповітів і встановити, хто ж тепер успадкує Скроггове добро. Крім того, ви зможете спокійно вивчити, що тут насправді сталося. Як знайдете що-небудь, складемо протокола… Згодні?

Девітт відчував, що інспектор нещирий з ним. А коли він знає більше, ніж каже, то що він має на меті?

— Ви близько знайомі з родиною Скроггів? — ніби між іншим поцікавився Девітт.

— Атож, — з готовністю відповів інспектор. — Я їхній далекий родич і частенько гойдав Лайн на колінах, коли вона була ще малим пустотливим дівчам.

І Енн так само.

Він потер вказівним пальцем під лівим оком, наче витираючи сльозу, й повів далі вже по-діловому:

— Вам, очевидно, відомо, що, крім усіх заповітів, які вже знайдено, має бути ще один, захований Скроггом десь тут, у будинку. Згідно цього, останнього, дружина його позбавлена спадщини, всі гроші відписано трьом дочкам.

— Саме тому я прибув сюди, — уточнив Девітт.

Він слухав О'Брайна неуважливо, поринувши в роздуми про те, яке відношення може мати інспектор до смерті Енн. Злочинець, очевидно, знав, що О'Брайн його вигородить.

— Не збивайтеся на манівці, — застеріг Девітта інспектор, наче вгадав його думки. — Ми часто читаємо в газетах, з якою неймовірною хитрістю діє вбивця і з яким неймовірним умінням поліція викриває його. По-перше, все це казки. По-друге, ми в Кілдарі, маленькому рибальському селищі, де такого, як у Нью-Йорку чи Лондоні, не трапляється.

Лайн принесла каву, і він з насолодою вихлептав її.