Дівчина мала гарне, хоча й грубувате обличчя, пишне чорне волосся спадало на оголені повні плечі. Девітт вирішив, що Енн надто огрядна, як на свій вік.

Вона прискіпливо розглядала Девітта, його обличчя, одяг.

— То де ж трапилася ця історія з нареченою?

— У Чезвіку, — відповів Девітт і простяг трояндовий букет. — Але, гадаю, я витратився недаремно: є кому подарувати ці квіти!

Енн взяла букет і, коли вони ввійшли до пивного залу, поставила у глек на стойці, крадькома придивляючись до пізнього гостя: засмагле, зморшкувате обличчя, коротко підстрижене волосся вже посивіло, хоч йому, либонь, не більше сорока. Спортивний піджак і темно-сірі штани, шиті на замовлення, черевики теж дорогі. Справжній денді!..

Девітт тим часом мріяв про ліжко… Слова підпилого О’Гвінна, що готель, мовляв, — це розбійницьке кубло, його анітрохи не злякали. Він уже чув, що кам'яниця на скелі донедавна була пасткою для рибалок: штормової ночі власники будинку засвічували на березі ліхтарі й заманювали судна.

З горішнього поверху знову долинула органна музика.

— Це Ерріс, хай йому грець, — лайнулася Енн. — Ніяк не вгамується, знову дудлить…

— Пожилець? Я гадав, що в зв'язку з ремонтом ви тільки мені виявили таку люб'язність!

— Ерріс невибагливий. Він і в клозеті на голому матраці переспить. — з люттю мовила Енн. — Самі переконаєтесь…

По сходах вони піднялися в коридор, від якого в різні боки відгалужувалось безліч ходів. Заплутані, немов середньовічні провулочки, з багатьма сходинками, вони вели до дверей, серед яких не було і двох однакових.