— Андрюшо! Що він з тобою зробив? Ніж! Коли це припиниться кінець кінцем?

Поява міліціонера зібрала ще більше глядачів. Міліціонер забрав у Саші фінку.

— Чий ніж?

Усі мовчали, підкоряючись законам двора: побитися — одне, підвести — інше.

— Твій? — запитав міліціонер у Вітьки.

— Нехай хлопці скажуть, — відказав Вітька.

Білка показала на Мишу:

— Його фінка, він хотів Вітьку порізати.

— Не бреши! — крикнув Саша Панкратов. — Вітьчин ніж. Скажи, Фургон, скажи, Шнира, чий ніж?

Шнира і Фургон мовчали.

— Які, все-таки, мерзотники! — обурився Валентин Валентинович і встав з підвіконня.

— Начхати! Нехай самі розбираються, — сказав Юра.

— Ну, знаєш… Я тебе не розумію!

Валентин Валентинович звісився з вікна:

— Товаришу! Я все бачив, зараз спущусь.

Через хвилину він стояв у дворі, спокійний, викликаючи довір'я, показав на Вітьку:

— Ніж його, він ним розважався, між іншим, досить необережно, мордував хлопчика. А цей хлопець, — він показав тонким пальцем на Мишу, — заступився… — Потім обернувся до Зиміної:— Якщо не помиляюсь, за вашого сина.

— Атож, — сказала Ольга Дмитрівна. — Вітю! Ти ж уже великий. Хіба Андрій тобі товариш?

— Що скажеш? — запитав міліціонер у Вітьки.

Вітька мовчав, злобливо поглядаючи на Мишу.

— Негаразд, дівчинко, брехати, некрасиво, — сказав Валентин Валентинович Білці.

Міліціонер опустив ніж у сумку.

— Розберемось, ходімо!

І разом з Вітькою рушив до воріт.

— Дякую вам, — сказала Ольга Дмитрівна Валентинові Валентиновичу.

— Мадам… Громадянко… Я просто сказав правду.

3

Валентин Валентинович повернувся до себе, на четвертий поверх.

— Голубе, — сказав він Юрі, — ти виявився не на висоті. Ти побоюєшся Альфонса Доде? До речі, прізвисько йому не пасує.