— Але де їх узяти?

Валентин Валентинович загасив цигарку в попільничці, пройшовся по кімнаті, чистій, порожнюватій, з фотографіями коней на стінах.

— Треба починати з невеликого. Хто я такий? Уповноважений товариства «Друг дітей». Раніше я розповсюджував лотерейні білети, листівки, значки, підіймався сходами, стукав у двері, несвідомі громадяни зачиняли їх перед моїм носом. І все-таки мені вдавалося декого переконати. Зваж, яку гуманну роль я виконував: допомагав нещасним, голодним крихіткам і пробуджував у людей жалість. Тепер заготовляю мануфактуру для наших підприємств, прибуток від них іде знову ж таки на допомогу безпритульним дітям. Раз на місяць одержую свої проценти. Рокфеллер має більше, але я ситий, одягнений, взутий. — Він випростав ногу й показав лакований черевик «джиммі». — Роблю свої гроші й думаю, як би зробити їх більше.

— На лотерейних білетах? На відвантаженні мануфактури?

— Друже мій! Гроші роблять на всьому. Неп! Цигарки «Іра» — не все, що зосталося від старого світу. Воруши звивиною, як пишуть у журналі «Смехач». Життя з ходу дає шанс — не проґав його. Приживися на фабриці. Вийде з режисером — підеш у Дугласи Фербенкси. Не вийде — заробиш виробничий стаж і вступиш до вузу. До речі, яка в тебе тема?

— Облік на складі, — гидливо відказав Юра.

— Чудова тема! — вигукнув Валентин Валентинович. — На складі ти станеш діловою людиною, вивчиш тканини. Вельми актуальна проблема! За десять років люди обносилися, ринок вимагає мати…

— Мати? Що це таке? — запитав Юра.

— Мата — мануфактура мовою контрабандистів, цим терміном користуються й комерсанти, — пояснив Валентин Валентинович. — Які назви! Амарант, бельфанс, туаль-д-ете, канбера, віола-макміно… Тільки заради самих назв я пішов би працювати на склад, слово честі!

— Ви говорите про фабрику з таким ентузіазмом, як Миша Поляков на шкільних зборах про світову революцію, — посміхнувся Юра.