В цьому коридорі, ви побачите, є тільки дві службові кімнати. Чотири інші заповнені медикаментами і завжди замкнуті. Моя контора міститься в першій кімнаті ліворуч, а кабінет товариша начальника — трохи далі, через дві кімнати. При цьому — прошу відзначити — двері моєї контори до половини скляні, отже, якщо по коридору хоч муха пролетить, я неодмінно побачу її. З восьмої години без п'яти хвилин до того моменту, як ви подзвонили і я відімкнув, жодна стороння людина не заходила сюди. Можу поклястися в цьому життям своїх синів, які служать в армії на дуже небезпечний ділянках: старший — сержантом в авіації, а менший — на південному кордоні. Ніхто не заходив у приміщення, товаришу інспектор! А товариш начальник тільки двічі викликав мене: першого разу попросив цигарку, бо в нього свої закінчилися, а другого разу запропонував скласти комбінацію цифр, щоб заповнити бланк для тоталізатора. Коли він покликав мене вдруге, було рівно без чверті десята. Я це запам'ятав, бо о десятій годині я регулярно випиваю пляшку мінеральної води.
Досі, товаришу інспектор, усе йшло так, як було заведено. І ось за п'ятнадцять хвилин до вашого приходу я навідався до товариша начальника, щоб він підписав мені експедиційний ордер. Постукав, натиснув на ручку і — коли б гримнув грім з ясного неба, я так не здивувався б. Виявилося, що двері замкнуті, а ключ — у щілині замка!.. Під керівництвом товариша Рашкова я служу три роки, і за весь цей час він жодного разу не замикав своїх дверей! Я натиснув на ручку вдруге, потім постукав.