Абакум уже не слухав. Він побіг по коридору і зупинився біля четвертих дверей ліворуч. Швидко і вправно, за допомогою кількох інструментів спеціально обладнаного ножика, він звільнив щілину замка від ключа і повернув у ній маленьку відмичку. Замок клацнув, і Абакум натиснув на ручку дверей.
4
Перед очима Захова відкрилась ліва половина кімнати. На старому жакардовому килимі блищала невеличка сонячна пляма, і в снопику яскравого світла, яке лилося крізь розчинене вікно, тремтіли мікроскопічні срібні порошинки. За вікном виднілось подвір'я, вкрите високою пожовклою від засухи травою, заросле бур'яном, серед якого де-не-де біліли ромашки.
Здавалося, все заснуло, розімлівши від спеки, замовкло в тяжкому сні.
Трохи осторонь, праворуч від сонячної плями, на килимі виднілись Венцеславові ноги в черевиках з білою гумовою підошвою. Носки черевиків стирчали вгору, трохи відхилившись уліво і вправо, як у людини, яка міцно спить, зморена втомою. Абакум зайшов у кімнату, а його мозок, неначе автомат, реєстрував: «Взуттєва фабрика імені 9 вересня,
Труп, здавалося, займав усю підлогу. Венцеслав Рашков лежав випроставшись і розкинувши руки, спокійно, немов вибрав найзручнішу позу для тривалого відпочинку. Тільки голова його була відкинута назад, тому підборіддя неприродно випиналося вгору.
Абакум став навколішки і вдивився в обличчя Венцеслава. Воно, здавалось, було залите жовто-синьою фарбою — жовтою біля лоба і синьою — від вилиць до підборіддя. Широко розплющені скляні очі були трохи вирячені, а губи міцно стиснуті.