Чоловік у синьому халаті стояв перед ним, дивився на нього злякано і мовчав.

— Я інспектор з міністерства, — сказав Абакум, привітно всміхаючись.

Переступивши поріг, тихенько зачинив за собою двері. У цю ж мить люб'язний вираз його обличчя змінився суворою і погрозливою гримасою. Грубо схопивши розгубленого чоловіка за вилогу халата і нахилившись над ним, Абакум втупив погляд у його злякані, помутнілі очі.

— Що ти бачив крізь щілину в замку, негіднику? — спитав він.

Чоловік розтулив рота, а його вузькі плечі сіпнулися вгору, неначе їх уразило електричним струмом.

Тримаючи чоловіка за халат, Абакум замкнув двері і прислухався: було тихо, як у спустілому житлі. Ліворуч від маленького вестибюля, де вони стояли, зяяв довгий темний коридор.

— Пустіть мене, — попросив пошепки чоловік. — Я службова особа.

— Службові особи не шпигують, не підглядають крізь щілини в замку! — кинув із злою посмішкою Абакум.

— Та я ж не підглядав, товаришу інспектор!

— Не викручуйся! — Абакум притягнув його ще ближче. — Якщо ти не підглядав, то чому твій халат над правим коліном вимазаний мастикою? Чому в тебе почервоніло ліве око? Ти ж короткозорий — про це свідчать твої окуляри. А чого ти зсунув окуляри на лоба?

Чоловік у халаті облизав посинілі губи і глибоко зітхнув.

— Товаришу інспектор, — промовив він хриплим непевним голосом. — Усе було точно так, як ви сказали. Я справді дивився крізь щілину в замку. Добре, що ви прийшли вчасно. Ви будете моїм свідком, і ми разом дізнаємося, в чому тут справа.

— Я завжди приходжу вчасно, — посміхнувся Абакум.

— Прошу вас, не смійтеся, бо ця справа дуже серйозна. — Чоловік у халаті зсунув окуляри на носа, і його зморщене обличчя відразу набрало соліднішого вигляду.

— Є тут ще люди? — спитав Абакум.

Чоловік знизав плечима, і в його очах знову з'явився жах.

— Товаришу інспектор, — сказав він, — я комірник цього складу.