Не гаючи часу, Абакум розстебнув сіру шовкову сорочку на потерпілому і притулив вухо до грудей Венцеслава. Шкіра була холодна й суха, серце не билось. Капітан вийняв кишенькове дзеркальце і потримав його біля ніздрів Рашкова, але на гладенькій поверхні не лишилось ніякого сліду. В цю мить його увагу привернули вени на скронях: замість блакитних вони були зловісно яскраво-рожевого кольору.

Смерть уже зробила свою справу.

Абакум знизав плечима. Він не був сентиментальною людиною, але хтозна-чому подумав: «Цього разу я спізнився, не встиг сказати йому доброго слова», — і насупився. Потім почав оглядати труп. Захов не знайшов ні слідів ударів, ні ознак насильства, ніде не помітив навіть подряпини чи незначного набряку.

У кишенях Рашкова не було нічого особливого: талони на обід у відомчій їдальні, чотири бланки для тоталізатора, заповнені фіолетовим чорнилом, і жменя соняшникового насіння. Крім паспорта, в бумажнику він знайшов досить велику суму грошей — Абакум налічив вісімдесят банкнотів по сто левів — і дві фотографії молодих жінок.

Капітан оглядав труп і одяг не більше десяти хвилин. Увесь цей час комірник у синьому халаті стояв похмуро й зажурено біля дверей. У нього був вигляд людини, яку помилково засудили до страти. Абакум наказав комірникові не сходити з місця, а сам почав оглядати кабінет.

Підлога в кімнаті мала форму квадрата, кожна сторона якого дорівнює п'яти крокам. Письмовий стіл стояв у кутку, недалеко од вікна, а за стільцем біля стіни височіла стара соснова етажерка. Оце й усі меблі.

Насамперед Абакум переглянув папери, що лежали на столі. Крім газет «Работническо дело» і «Народен спорт», тут була папка з документами—копіями фактур і експедиційними ордерами. Чиясь рука намалювала на промокальному папері краплинками фіолетового чорнила дівочу голівку з локоном на чолі. Абакум вийняв з кишені складану лупу — з нею він ніколи не розлучався, бо вона йому була потрібна також у реставраційній роботі — і уважно оглянув малюнок.