Дві бокові шухляди письмового стола були набиті папками. У середній шухляді лежав тільки посібник з мотоциклетного спорту. На верхній полиці соснової етажерки блищав — наскільки щось могло блищати в сутінках цієї низенької кімнати — простий пузатий графин з водою, який стояв на щербатому фаянсовому блюдці. Шийку графина накривала товстостінна склянка з розтрубом.
Графин був не повний — вода не доходила пальців на три до шийки.
— Коли налили воду в графин? — не обертаючись, спитав Абакум байдужим голосом.
Комірник здригнувся — Абакум помітив це, бо комірникове обличчя відбивалось у графині — і запинаючись відповів:
— Сьогодні вранці, товаришу інспектор… Я сам не бачив, але знаю, що прибиральниця наливає свіжу воду щоранку. Унизу, в підвалі, у нас є кілька кранів.
Абакум розглянув графин на світлі: вода була зовсім чиста, прозора, без будь-якого осаду. Він зняв склянку і, повертаючи її, почав уважно розглядати краї. Раптом в його очах блиснув вогник і холодні риси обличчя ніби потеплішали: воно засвітилось, мов у гравця, який витягнув з колоди потрібну карту, щоб вести далі важку і небезпечну гру.
Капітан поставив склянку на місце, дістав папку і почав старанно перегортати папери. Трохи згодом він звернувся до комірника:
— Чому ви стоїте біля дверей, мов покараний?
Комірник розтулив рота, але так і не зміг нічого промовити.
— Ідіть у свою контору, — звелів Абакум. — Візьміть аркуш паперу і напишіть усе те, про що ви мені розповіли у вестибюлі. Якщо можете щось додати, наприклад, хто ще, крім вас, має ключ від вхідних дверей, це буде тільки корисно. А тепер ідіть!