Перед тим як викликати мене, ви переглядали листи з Смолянського управління — це цілком очевидно. Що ж діється у Смолянському краї? — Абакум струсив попіл з цигарки і трохи помовчав. — У Смолянському краї лютує страшенний ящур. У мене є дуже хороший приятель, ветеринарний лікар, який працює в Триграді. Він у відрядженні в Софії. Через нього я познайомився з деякими працівниками Центру боротьби з інфекційними захворюваннями. От звідки я знаю про те, що вже десять днів у Смолянському краї лютує ящур. — Абакум погасив цигарку і поклав ногу на ногу. — З-під папки, яка лежить на вашому столі, трохи видно аркушик паперу. Безумовно, це повідомлення, яке ви щойно одержали. Воно дуже неприємно схвилювало вас. Інакше ви не викликали б мене так негайно, по тривозі. Певен, що з Смоляна кодирують «SOS», становище ускладнюється, потрібна допомога. От ви й згадали, що я вже маю певний досвід роботи в тих краях, і наказали негайно викликати мене.

Полковник мовчав.

— Ще два слова, — попросив Абакум, — якщо дозволите. Чому ж епідемія поширюється так невпинно? Адже дев'ять днів тому Центр надіслав вакцину. Як видно, вакцина не діє. Вона непридатна. Б'юся об заклад, що з Смоляна пишуть саме так: «Вакцина непридатна».

Ванов кивнув головою.

— Це стривожило вас найбільше, — вів далі Абакум. — І не без підстав, звичайно. Бо ви вивчили це питання і чудово знаєте, що три місяці тому з НДР одержано вакцину чудової якості. Проведені в різних районах експерименти дали прекрасні наслідки.

Абакум знову запалив цигарку і замовк. Пальці його лівої, руки постукували по підлокітнику крісла. Вогники, що виблискували в очах, коли він говорив, раптом згасли, а обличчя стало схоже на суворий фасад будинку, вікна якого закриті світлими, м'якими, але непроникними шторами.

Полковник сидів нерухомо. У погляді, яким він дивився на свого співрозмовника, у схиленій набік голові, в руках із схрещеними пальцями, які немов застигли на столі, відчувались здивування і захоплення.