— Товаришу полковник, — порушив мовчанку Абакум. — Ви викликали мене негайно, значить, справа невідкладна. Я у вашому розпорядженні. — Капітан глянув на начальника, і на його тонких губах промайнула ледве помітна усмішка. — Ви з власного досвіду знаєте, якими фатальними для справи можуть бути кілька втрачених хвилин. Груші спізнився — і Наполеон програв бій під Ватерлоо!

Полковник засміявся. І, замість того, щоб закінчити зустріч звичайними словами, сухими протокольними напутніми побажаннями, підійшов до Абакума, поклав йому руку на плече і просто спитав:

— Адже ти почнеш саме з цього? З загадки, яку становить вакцина?

У запитанні було все: і наказ діяти, і постановка оперативного завдання, яке належало розв'язати.

Абакум підвівся і глянув на годинник. Стрілки його показували рівно одинадцять.

До складів Центру було хвилин п'ятнадцять їзди. Абакум викликав машину, зручно вмостився на задньому сидінні і заплющив очі.

Йому неважко було перебороти інерцію свого сидячого способу життя, бо робота реставратора-археолога — це теж своєрідна «детективна» діяльність. За ознаками розрізнених частин предмета Абакум відновлював картину цілого, точну його форму. Він угадував по химерних вигинах теракотових

Чи відчував Абакум внутрішню єдність цих двох, таких різних за своїм характером занять? Він не любив розповідати про себе, а тим більше слухати, коли інші говорили про нього. Тільки раз, під час гарячої суперечки з кількома зарозумілими молодими художниками, у Захова зірвалось: «Я служу красі більше, ніж усі ви!» На столі була горілка, і, можливо, вона допомогла йому зробити це єдине в його житті признання. Я добре знаю Абакума, але й досі не можу зрозуміти, що саме він мав тоді на увазі: свою діяльність вправного реставратора чи секретну розвідницьку роботу.

Як би там не було, машина мчала капітана до складів Центру.