Він вистрелив у вершечок того дуба, під яким спав скороход.

Жолуді, листя й гілля посипалися на сонька і збудили його.

Скороход підхопився, протер очі і кинувся бігти, як тороплений.

До четвертої години лишалося всього півхвилини, коли він ускочив до палацу з пляшкою китайського вина.

Можете собі уявити, як я зрадів!

Скуштувавши вина, султан у захваті вигукнув:

— Любий Мюнхаузене, дозвольте мені сховати цю пляшечку десь далі від вас. Я хочу випити її сам. Я й не думав, що на світі буває таке солодке і смачне вино.

Він замкнув пляшку в шафі, а ключі від неї поклав собі до кишені і наказав мерщій покликати скарбника.

— Я дозволяю своєму другові Мюнхаузену взяти з моїх комор стільки золота, скільки здужає піднести одна людина,— сказав султан.

Скарбник низько вклонився султанові й повів мене в палацове підземелля, ущерть повне коштовностей.

Я покликав свого силача. Він узяв собі на плечі все золото, що було в коморах у султана, і ми побігли до моря. Там я найняв величезний корабель і з горою навантажив його золотом.

Піднявши вітрила, ми заквапилися вийти в море, поки султан не схаменувся й не відняв у мене своїх скарбів.

ГОНИТВА

Але сталося те, чого я так боявся.

Тільки-но ми відпливли від берега, скарбник побіг до свого владаря і сказав йому, що я геть-чисто пограбував його комори. Султан страшенно розлютився і послав за мною навздогін увесь свій військовий флот.

Побачивши силу-силенну бойових кораблів, я, признаюся, не на жарт злякався.

“Ну, Мюнхаузене,— сказав я собі,— оце вже тобі край. Тепер уже тобі нема рятунку. Уся твоя спритність тобі не зарадить”.

Я відчув, що моя голова, щойно укріпившися на плечах, знову ніби відділяється від тулуба.

Раптом до мене підійшов мій слуга, той, що мав могутні ніздрі.

— Не бійтеся, вони нас не доженуть! — сказав він сміючись, побіг на корму і, наставивши одну ніздрю на турецький флот, а другу на наші вітрила, підняв такий страшний вітер, що весь турецький флот за одну хвилину відлетів назад у гавань.