Швейк саме замовив собі рому вдруге, коли до кнайпи увійшов агент Бретшнейдер. Кинувши недбалим поглядом по порожній кнайпі і замовивши пива, він присів біля Швейка, чекаючи, що той скаже.

Швейк здійняв з вішалки якусь газету і, переглядаючи останню сторінку з оголошеннями, промовив:

— Дивіться-но, той Чімпера в Страшкові, будинок № 5, поштове відділення Рачінєвес, продає садибу з тринадцятьма моргами власного поля, поблизу є школа і залізниця.

Бретшнейдер нервово забарабанив пальцями по столу і звернувся до Швейка:

— Дуже дивуюся, чому вас, пане Швейку, цікавить та садиба.

— Ах, це ви, — промовив Швейк, подаючи йому руку. — Я вас зразу не впізнав, в мене дуже погана пам’ять. Востаннє, якщо не помиляюся, ми розлучилися в приймальні управління поліції. Що поробляєте з того часу, часто сюди заходите?

— Сьогодні я зайшов заради вас, — сказав Бретшнейдер. — В управлінні поліції мені сказали, що ви гендлюєте собаками. Мені потрібен гарний пінчер або шпіц чи щось подібне.

— Це я зможу вам розстаратися, — відповів Швейк. — Вам чистокровного чи якогось Бриська?

— Хотів би придбати чистокровного пса, — відповів Бретшнейдер.

— А поліцейського пса ви б не взяли? — запитав Швейк. — Такого, щоб вам зараз все вистежив і навів на сліди злочину. Один різник у Вршовіцах

— Я хотів би мати шпіца, — стримано, але вперто сказав Бретшнейдер. — Шпіца, який би не кусався.

— Отже, хочете беззубого шпіца? — спитав Швейк. — Знаю такого, в одного шинкаря в Дейвіцах.

— То вже краще пінчерика, — нерішуче промимрив Бретшнейдер. Його кінологічні знання були в самому зачатку, і якби не цей наказ з управління поліції, він би ніколи нічого про псів так і не довідався.

Але наказ звучав точно, ясно і твердо: ближче познайомитися із Швейком на ґрунті його торгівлі псами. Для цієї мети Бретшнейдер мав право підібрати собі помічників і розпоряджатися грішми для купівлі собак.