— Не щастить мені з панами з тих установ, пані Мюллерова. Ось незабаром побачите, скільки їх прийде купувати собак, — зітхнув Швейк.

Не знаю, чи ті пани, які після перевороту переглядали поліційні архіви, розшифрували статті видатків таємного фонду державної поліції, де стояло: СБ, 40 к., Ф. 50 к., Л. 80 к., але вони безумовно помилялися, гадаючи, що СБФЛ — початкові букви імен якихось панів, які за 40, 50 і 80 крон продавали чеський народ чорно-жовтому орлу

«СБ» — значить: сенбернар, «Ф» — фокстер’єр, «Л» — леонберґ. Усіх тих собак Бретшнейдер приводив від Швейка в управління поліції. Це були огидні потвори: вони не мали нічогісінько спільного з чистокровними породами, за які Швейк видавав їх Бретшнейдерові. Сенбернар — це була суміш нечистокровного пуделя і дворняги, у фокстер’єра, великого, як різницький пес, з вухами такси, були викривлені ноги, немов він перехворів на рахіт. Леонберґ своєю оброслою мордою нагадував болонку. В нього був обрубаний хвіст, зріст такси, а зад голий, як у відомих американських мавп.

Потім купити пса зайшов шпик Калоус

Ця потвора грала роль дога.

Але і Калоусові не вдалося бодай щось вивідати у Швейка.

У нього були ті ж самі успіхи, як і у Бретшнейдера. Найбільш тонкі політичні розмови Швейк переводив на тему про лікування собачої чумки і цуценят, а розставляння хитрих, зрадливих пасток кінчалося тим, що Бретшнейдер забирав зі собою від Швейка нового потворного покруча. І це був кінець славного детектива Бретшнейдера. Коли в його квартирі набралося сім таких опудал, він замкнувся з ними в задній кімнаті і доти не давав їм їсти, аж поки вони не зжерли його самого.

Бретшнейдер був настільки чесний, що заощадив державній касі гроші на похорон.

У поліційному управлінні в його особисту картку в рубриці «підвищення по службі» вписали такі, сповнені трагізму слова: «Зжертий власними собаками».

Пізніше, довідавшись про цей трагічний випадок, Швейк сказав: