— От і летимо, — пробурчав Бурчун, — та куди ще залетимо?

— Ти, Бурчуне, все бурчиш, — одповів Незнайко. — Від тебе й на повітряній кулі нема спокою.

— Ну то йди, як тобі не подобається.

— Куди ж я тут піду?

— Ну, досить! — гримнув Знайко на них. — Що це за суперечки на повітряній кулі?

Повітряна куля піднялася ще вище, і все Квіткове місто було видно, як на долоні. Будинки здавалися зовсім крихітними, а малюків та малючок уже зовсім і помітити не можна було. Повітряну кулю односило вітром, і вже все місто бовваніло десь позаду.

Знайко дістав із кишені компас і визначив напрям, куди летіла повітряна куля.

Компас — це така маленька металева коробочка з магнітною стрілкою. Магнітна стрілка завжди показує на північ. Коли стежити за стрілкою в компасі, то завжди можна знайти дорогу назад. Для цього Знайко й узяв із собою компас.

— Вітер несе нас просто на північ, — оголосив Знайко. — Отже, назад треба буде повертатися на південь.

Повітряна куля піднялася вже зовсім високо і летіла над полем. Місто зникло вдалині. Внизу вузенькою темною стрічкою петляв струмок, що його коротульки прозвали Огірковою річкою. Дерева, які іноді траплялися серед поля, здавалися маленькими пухнатими кущиками.

Раптом Пончик помітив унизу невеличку темну цятку. Вона швидко рухалася по землі, ніби бігла за повітряною кулею.

— Дивіться, братці, хтось біжить за нами, — закричав Пончик.

Усі стали дивитися на цятку.

— Дивіться, через річку перескочила! — закричав Забудько.