Але Незнайко цьому не повірив і сказав:

— Ви його не слухайте, братці. Це він усе вигадує, щоб показати, наче багато знає, а насправді він нічого не знає. Так я й повірив, що хмара — це туман. Хмара — це кисіль. Ніби я киселю не їв, чи що?

Скоро повітряна куля піднялася ще вище, вилетіла із хмар і полетіла над ними. Незнайко визирнув із кошика і побачив унизу хмари. Вони тяглися в різні боки і зовсім закривали землю.

— Батеньку! — перелякався Незнайко. — Небо внизу! Ми летимо догори ногами!

— Чому догори ногами? — здивувалися всі.

— А ось подивіться, у нас під ногами небо, значить, ми догори ногами.

— Це ми над хмарами летимо, — пояснив Знайко. — Ми піднеслись понад хмари, через те хмари тепер не над нами, а під нами.

Але Незнайко і цьому не повірив. Він сидів на своєму місці і міцно тримав на голові капелюшка. Він гадав, що капелюшок може впасти, оскільки він сидить догори ногами.

Вітер швидко гнав повітряну кулю понад хмарами, але скоро всі помітили, що повітряна куля почала спускатися.

— Чому ми вниз полетіли? — захвилювалися всі.

— Повітря почало холонути в кулі, — пояснив Знайко.

— Значить, ми тепер сядемо на землю? — запитав Поспішайко.

— А для чого ми взяли мішки з піском? — сказав Знайко. — Треба викинути з кошика пісок, і ми знову полетимо вгору.

Якосьбудько швидко вхопив мішок з піском і жбурнув униз.

— Що ти робиш? — закричав Знайко. — Хіба можна цілий мішок кидати? Адже він може когось по голові вдарити.

— Якось не вдарить, — відповів Якосьбудько.

— «Якось, не вдарить!..» — перекривив його Знайко. — Мішок треба розв'язати і висипати пісок.

— Зараз я висиплю, — сказав Либонько.