Він розв'язав другий мішок і висипав пісок просто в кошик.

— Один розумніший за другого, — похитав головою Знайко. — Ну що з того, коли пісок у кошику залишився? Від цього повітряна куля не полегшає.

— А я, либонь, висиплю пісок, — одповів Либонько й почав висипати пісок із кошика жменею.

— Обережніше! — закричав Забудько. — Ти мені очі запорошиш.

— Либонь, не запорошу, — сказав Либонько і тут же запорошив йому піском очі.

Всі стали лаяти Либонька, а Якосьбудько узяв ножик та й прорізав у дні кошика велику дірку, щоб через неї висипався пісок. Знайко побачив і закричав:

— Стій! Що ти робиш? Через тебе кошик розвалиться, і ми всі випадемо з нього.

— Якось не розвалиться, — відповів Якосьбудько.

— У вас обох тільки й мови, що «либонь» та «якось»! — сказав Знайко й відібрав у Якосьбудька ножик.

Пісок крізь діру висипався з кошика, кошик полегшав, і повітряна куля знову пішла вгору. Малюки з задоволенням виглядали із кошика. Всі зраділи, що куля знову полетіла вгору. Тільки Бурчун, що завжди був чимось незадоволений, бурчав:

— Що це таке? То вгору, то вниз! Хіба так повітряні кулі літають?

Не знаючи, що ще сказати, він подивився на Пончика, який мовчки гриз цукор, і сказав:

— А ти що тут іще гризеш?

— У мене цукор у кишені, от я його дістаю й гризу!

— Знайшов час гризти цукор! От спустимося вниз, тоді й гризи!

— А навіщо мені зайвий тягар везти? — сказав Пончик. — Я з'їм цукор, повітряній кулі полегшає, і вона понесеться ще вище.

— Ну, гризи, гризи! Подивимося, до чого ти ще догризешся, — відповів Бурчун.

Розділ десятий

АВАРІЯ

Дехто гадає, що чим вище підніматись у повітря, тим тепліше буде, але це не так.