— Що? — закричав Пончик. — Хто найтовщий? Я найтовщий? Сиропчик товщий за мене!

— Поглянь на нього! — закричав Сиропчик, тикаючи пальцем у Пончика. — Я товщий за нього! Ха-ха! Ану, давай поміряємось!

— Ну, давай, давай! — як півень, наскакував на нього Пончик.

Усі обступили Пончика й Сиропчика. Незнайко дістав з кишені мотузочок і обв'язав ним талію Пончика. Потім таким же чином зміряв Сиропчика, й виявилося, що Сиропчик майже в півтора раза товщий за Пончика.

— Це неправильно! — закричав Сиропчик. — Пончик змахлював. Він живота втяг. Я бачив!

— Нічого я не втягував! — виправдовувався Пончик.

— Ні, втяг. Я бачив. Давай переміряємось! — кричав Сиропчик.

Незнайко знову почав міряти Пончика, а Сиропчик вертівся навколо й кричав:

— Е! Е! Ти куди? Надуйся!

— Навіщо ж мені надуватись? — відповідав Пончик. — Якщо я надмуся, то звичайно буду товщий за тебе.

— Ну, гаразд, не надувайся, але й втягати живіт не маєш права. Братці, дивіться, що він робить! Де ж справедливість? Ніякої справедливості нема! Це просто обман!

Незнайко ще раз зміряв Пончика, потім з такою ж ретельністю зміряв Сиропчика, й на цей раз виявилося, що вони обоє однакової товщини.

— Доведеться двох скидати, — розвів Незнайко руками.

— Навіщо ж двох, коли й одного досить, — сказав Сиропчик.

Мисливець Кулька виглянув з кошика й побачив, що земля наближається з загрозливою швидкістю.

— Слухай, Незнайку, — сказав він. — Вирішуй швидше, а то ми об землю бухнемось.

— Давай полічимось, кому з парашутом стрибати, — сказав Якосьбудько.

— Правильно! — зрадів Пончик. — Тільки всім треба лічитись — і товстеньким і тоненьким, щоб нікому не обидно було.

— Гаразд, нумо лічитися, — згодився Незнайко.