Всі стали в коло, і Незнайко взявся лічити, тикаючи в кожного пальцем:
Потім сказав:
— Ні, мені ця лічба не подобається. Не люблю я її. І почав іншу:
В цей час кошик з силою вдарився об землю і перекинувся. Якосьбудько вхопився руками за Либонька, а Либонько за Якосьбудька, й вони вкупі випали з кошика. За ними, як горох, посипались усі інші коротульки. Тільки Незнайко втримався за борт кошика та Булька, який вчепився за його штани зубами. Вдарившись об землю, куля, як м'ячик, підскочила вгору, описала в повітрі велетенську дугу й знову опустилася вниз. Кошик знову вдарило об землю і поволокло. Куля налетіла на щось тверде й луснула з оглушливим тріском.
Бульку перекинуло в повітрі, і він з одчайдушним вереском побіг убік. Незнайко випав з кошика на землю, лежав і не рухався.
Повітряна подорож закінчилася.
Розділ одинадцятий
НА НОВОМУ МІСЦІ
Незнайко прийшов до пам'яті у зовсім незнайомому місці. Він лежав на ліжку, пірнувши в перину. Ця перина була така м'яка, наче її наповнили пушком з кульбаби. Незнайка розбудили якісь голоси. Розплющивши очі, він почав роздивлятися і побачив, що лежить у чужій кімнаті. По кутках стояли маленькі крісельця. На стінах висіли килими й картинки із зображенням різних квітів. Біля вікна стояв круглий столик на одній ніжці. На ньому височіла гірка кольорових ниток для вишивання і лежала подушечка, вся втикана голками й шпильками, наче розлючений їжачок.