Незабаром Манка навчилася вести розбійницьке господарство, і Румцайсові вже не треба було їй допомагати. Сів він якось на камінь перед печерою і почав вирізати собі із букового кореня люльку. Потім намішав у кисеті справжнього розбійницького тютюну із жмені жолудів, в'язочки чемериці та пучки сірки. Зав'язавши кисет, сказав Румцайс Манці:

— У замковому саду ростуть великі червоні яблука. Щоб тебе, Манко, порадувати, я таке яблуко дістану.

Посадив він Манку на порослий мохом горбочок і сказав:

— Сиди отут і тримай фартушок. Я закину в нього яблуко аж із Їчина.

По дорозі в місто Румцайс натоптав нову люльку свіжим розбійницьким тютюном. Кресонув нігтем об ніготь, вискочила іскра і підпалила тютюн у люльці. Тютюн був міцний, як панська запряжка з дванадцяти коней. Коли Румцайс затягнувся, то димом із люльки зчесало сливи на дві австрійські милі навкруги. Коли він випустив дим удруге — перекинуло скелю під Праховом. Сховав Румцайс люльку в кишеню і сказав:

— Молодецький тютюнець, треба з ним поводитись обережно.

Він якраз дійшов до огорожі замкового саду. Перестрибнув огорожу і пішов поміж деревами, вибираючи для Манки найгарніше, найчервоніше яблуко.

Манка тим часом сиділа на порослому мохом горбочку, наставивши фартушок, та нічого в нього не падало.

Румцайс ніяк не міг вибрати, яке ж яблуко найкраще в князівському саду. Переводив очі з одного на одне, і все йому здавалося, що це не найчервоніше. Так дійшов він до середини саду й не помітив, що на нього вже кілька хвилин дивиться з вікна княгиня Майолена. Та сама, чийого князя Румцайс замкнув у малій замковій башті.

Румцайс іще трохи походив поміж яблунями і нарешті вибрав яблуко для Манки. Висіло воно на вершечку найбільшої яблуні. Румцайс знав, як його збити. Зарядив пістоль кремінцем, прицілився і вистрілив. Попав яблуку прямо в ніжку, а внизу зловив його в наставлену долоню.