Збоку статті хтось зауважив англійською олівцем: “Дивуюсь, хто написав це паскудство? Божевільна людина”. Знизу ще приписка: “А хтось з іноземних туристів бачив тюрми в США чи Канаді?”
Невдовзі газета опублікувала відгук іншого змісту:
“Шановний сер, прочитав статтю Вільяма Гайдаша. Будь ласка, надрукуйте цей мій коротенький лист у своїй газеті. Нехай ваші читачі познайомляться з моїми враженнями й думками від перебування на Україні. Я також брав участь у поїздці “Спадщина”. Тоді я приїхав на Україну вдруге. Мені сподобалася моя перша поїздка, і я вирішив приїхати ще раз, щоб краще познайомитися з життям українського народу. Я цілком згоден з Гайдашем, який нічого не вигадав, а написав про те, що бачив і пережив, подорожуючи по Україні. І за це його слід похвалити.
У своєму листі я хочу відповісти на деякі питання організації українського відродження. Як вони можуть знати, говоримо ми правду чи ні про те, що побачили на Україні, якщо вони самі там не були вже 40 років. Ми їздили по Україні і поїздом, і автобусом. Ми зробили сотні знімків різних об’єктів: мостів, залізничних поїздів, кораблів, шкіл, доріг, власних будинків, музеїв, концертних залів, лікарень, суднобудівельних заводів тощо. Я відвідав село, де народився мій тато. Це була незабутня поїздка.
Кожен з нас міг окремо від групи ходити по місту, їздити в метро, на автобусі, таксі або трамваї (що ми й робили). Нам охоче допомагали знайти дорогу, коли ми зверталися до пішоходів. Ніхто за нами не стежив.