— Навіщо відкривати Америку, коли вона вже відкрита, — заперечили йому опоненти. — Світову мобілізацію рослин уже провели ті ж таки американці. Тепер на їхніх полях ростуть пшениця з України, ячмінь з Малої Азії, рис із острова Формози, суданська трава з Африки…
— Правильно, — відповів Вавилов. — Але як шукали американці? Наосліп, навмання. Вони побували всюди, де могли, і взяли все, що бачили. Багато з того, що вони зібрали, у них не прижилося. Ми маємо шукати інакше. У нас обмаль часу і коштів. Тому ми заздалегідь повинні знати, що шукати й де шукати. Для цього й потрібна точна карта світового землеробства. В загальних рисах її вже складено. Думаю, що першу закордонну пошукову мандрівку слід здійснити до Ірану…
Звичайно, організувати в той час, а це був неспокійний 1916 рік, велику експедицію було важко. Допоміг, як визнавав сам Вавилов, випадок і… ентузіазм самого Вавилова. Тоді царська Росія вела війну з Туреччиною. Серед військ, які квартирували в північних провінціях Ірану, поширилась невідома хвороба, яка на очах знесилювала армію. Підозра впала на місцевий хліб, який споживали солдати. Своє слово мали сказати вчені.
Прибувши до сусідньої країни, Микола Іванович швидко встановив причини хвороби. Виявилось, що іранська пшениця була заражена отруйними плевелами і для споживання не годилася. Корінні жителі до неї звикли, а ось для інородців вона була протипоказаною.
Убезпечивши своїх співвітчизників від лиха, молодий вчений міг повертатися назад.