— Тут, у Вернені, гарно, — казав Йосип Бабій. — Природа он яка, клімат здоровий, туристи влітку наїжджають… Що ще треба на старість?

Доля Вернона багато в чому схожа на долю багатьох інших міст: його чекає занепад. Тут кожен п’ятий працездатний не має роботи. Фабрика скла, пилорама — от і вся промисловість. Та ще туризм, але то — сезонний заробіток. Ми з Іваном Пахотою, шістдесяти років, керівником місцевого відділення ТОУК, проїхали майже по всіх вулицях цього справді гарного містечка, привільно розкинутого на берегах озера, і хоч де проїжджали, скрізь надибували знайомі оголошення: “Продається будинок”. Деякі об’яви вицвіли, ледь розібрати: роками висять, але бажаючих купити немає. Вернонці хочуть полишити обжиті місця й оселі, бо надій знайти роботу — ніяких, та хто ж купить дім там, де нема роботи? Але ціни на житло, незважаючи на відсутність попиту, не зменшуються. Адже в багатьох дім — єдиний скарб, єдине рухоме й нерухоме майно і надія. Роками збирали гроші, виплачували численні проценти — і продати дешево? А де ж потім жити? Краще почекати. Може, когось звабить краса цих місць, пощастить отримати пристойну ціну. Ось що розповів Іван Петрович Пахота:

— У п’ятдесят вісім років я важко занедужав, переніс операцію на серці. Коли маєш тридцять п’ять років, то є сили й надії, а які надії у мій вік? Щомісяця шість процентів заробітку на пенсію відкладав, тепер стільки ж провінційний уряд додає, то маю на життя. А ще невеличкий городець, вирощую сяку-таку городину.

Є в Івана Пахоти і неодмінна зелена галявина навколо будиночка — хто ж цуратиметься звичаїв? Гарно впорана галявина — то вірна ознака, що господарі не бідують. На чомусь іншому можна заощадити, тільки не на зеленій галявині. Бо й сусіди відвернуться, і ніхто не буде тебе поважати.