Якщо не я, то хто? Таким було подвижницьке кредо професора Вавилова, людини з чистими і гуманними помислами, людини, яка жила думами про хліб і людей, мріяла заквітчати дорідним колоссям усю планету. Ця мрія вела вченого у найглухіші закутні великого дому людства.

— Професоре, вас ждуть не діждуться на берегах Неви, — сказали Миколі Івановичу в римському повпредстві, куди він прибув після відвідин країн Близького Сходу.

— На мене чекає Африка, — сказав учений. — Потрібна віза на подорож до Ефіопії.

— Спочиньте, товаришу Вавилов. Ви ж в Італії! Мілан, Венеція, Флоренція, Неаполь, Помпея… А Рим? Чого вартий сам Рим?!

— Мені потрібно ближче до екватора, туди, звідки, як гадають антропологи, пішов рід людський, а разом з людиною, як дні за сонцем, йшли й культурні рослини.

— Ми розмовляємо різними мовами, — сказали дипломати. — Та ми вас зрозуміли, професоре. Отже, Ефіопія, країна “обпалених облич”… До речі, ви знаєте, напевне ж знаєте, що писав про цю країну перший історик світу Геродот?

— Так, батько історії писав, що в Ефіопії багато золота, водяться величезні слони, ростуть найрізноманітніші дерева, живуть гігантського зросту люди, найкрасивіші і найдовговічніші…

— Віза буде…

Через місяць радянський вчений був в Аддіс-Абебі. Його прийняв сам наслідник престолу Таффарі, майбутній імператор Ефіопії Хайле Селасіє. Про що вони говорили? Про… Жовтневу революцію, життя Країни Рад, Радянську Конституцію. Тон розмови задавав Таффарі. Вавилов охоче підтримував бесіду.

А що ж його експедиція, омріяна подорож до верхів’їв Голубого Нілу, мандрівка до легендарного озера Тана?

— Будь ласка! — благодушно розпростер руки Таффарі. — Немає ніяких проблем. Ось вам лист, у якому вам, як гостеві Ефіопії, гарантовано всіляку підтримку і допомогу…