…А на берегах Неви його справді заждалися. На часі було створення задуманої В. І. Леніним Академії сільськогосподарських наук. Очолити її мав щойно обраний академіком АН СРСР і АН УРСР Микола Іванович Вавилов.

Це не входило до планів самого Вавилова. Повернувшись з країн Середземномор’я, він поривався в нову експедицію — до Китаю і Японії. Йому запропонували відкласти поїздку. Микола Іванович пише листа в Раднарком Миколі Петровичу Горбунову, з яким його єднало давнє співробітництво: “Я не можу пристати на Вашу пропозицію затримати поїздку на рік, бо насамперед основною своєю роботою вважаю дослідницьку і думаю, що інституція тільки виграє, якщо її керівник буде на належній висоті, це визначає загальний рівень роботи закладу. Трагедія багатьох закладів полягає в тому, що керівний персонал, завантажений адміністративною роботою, не в змозі бути на належній висоті щодо наукового орієнтування, і тим самим знижується рівень роботи всього колективу…

Я відмовився від поїздки на Міжнародний з’їзд асоціації селекціонерів, де я є членом президії, відмовився від запрошення (платного) по Німеччині для читання лекцій у червні — липні, відмовився від вельми спокусливої поїздки заради важкої, але, на моє переконання, важливішої справи — дослідження значущих для нас районів, — тієї справи, яка висуне наш заклад, як я гадаю, на більшу висоту…

Я сподіваюся, Миколо Петровичу, що Ви врахуєте психологію наукового працівника, наша робота і так іде в обстановці виняткової напруги, на межі норм…

Я дуже прошу Вас, Миколо Петровичу, приділити дещицю уваги порушуваному мною питанню, яке для мене є питанням виняткової важливості. Думаю, що воно відповідає і загальним директивам всебічної концентрації наукового працівника саме на науковій роботі”.