Яка виняткова скромність і водночас яка фанатична відданість обраній справі!
Микола Петрович Горбунов, боєць ленінської гвардії, член КПРС з 1917 року, вчений-хімік, у майбутньому академік АН СРСР, правильно зрозумів “наукову політику” Вавилова. Дозвіл на далекосхідну експедицію було дано. Очолив її сам президент ВАСГНІЛ Микола Іванович Вавилов. Йому минав тоді сорок другий рік…
У цій експедиції вчений-мандрівник, майбутній президент Географічного товариства СРСР, здійснив давній намір — відвідав могилу славетного Пржевальського, свого кумира, який був для нього взірцем подвижництва і самовідданого служіння науці. Стоячи на високому березі озера Іссик-Куль, де зустрів свій смертний час легендарний мандрівник і де йому встановлено надгробний пам’ятник, Микола Іванович пригадував свої мандри по Афганістану, нагородою за які йому стала медаль імені цієї відважної людини. А ще він пригадав слова мужнього підкорювача центру Азії про дослідника, який вирушає в пустелі й гори: “Не килимом там йому буде встелено шлях, не з привітною усмішкою зустріне його дика пустеля і не самі підуть йому в руки наукові відкриття. Ні! Ціною тяжкої праці й різноманітних випробувань — і фізичних, і моральних, доведеться заплатити навіть за перші крихти відкриттів. Тому для людини, що стала на чолі такої справи, безумовно, необхідні і міцність фізична, і сила моральна”.
Західний Китай, Японія, Тайвань, Корея… Щоб здійснити таку наддалеку подорож, треба було справді мати й силу фізичну, і силу моральну. А ще ж була мандрівка за океан. Північна Америка, Мексика, Куба, Перу, Болівія, Чілі, Аргентина, Бразілія, Еквадор, Панама… Там, на високогірних плато Анд, він зустрів своє сорокап’ятиріччя. Наближалась осінь життя. Що вона несла вченому? Сонячні дні благодатного ужинку чи холодну похмурість неба? На жаль, останнє…
Микола Іванович ще перебував на іншому кінці земної кулі, а на Батьківщині над його доробком збиралися свинцеві хмари, вже готувалося розпечене залізо, яким будуть випікати його благородні ідеї. Він ще збирав до обіднього столу планети зернину до зернини, а над його “хлібом” уже піднявся ніж, ім’я якому “лисенківщина”.