Наступного дня ми їхали з Іваном Петровичем у Келовну, це кілометрів за тридцять од Вернона. Дорогою Пахота розказував про свого батька.

— На старість у письменники захотів вибитись, — жартував він, — хоч сам ледве писати навчився. Бачу, засів мій старий за папери. День пише, два, три. Поцікавився: чи, бува, не книжку? Книжку, каже, хочу своє життя описати. Щоб ти не забував, як нам велося на чужині, а головне — щоб Маріам пам’ятала, щоб її діти знали.

Я спитав, чи не можна познайомитися із записками старого Пахоти.

— Чому ж, можна, — пообіцяв Іван Петрович.

Пізно ввечері він знову приїхав у Вернон, де ми зупинились. Подав тугенького пакета.

— Батькова сповідь.

Прочитав на першій сторінці:

— “Що я пережив за 89 років?” — Почерк старомодний, загогулистий, з усього видно — не довелося старому Пахоті багато вчитися грамоти.

Життєпис Пахоти кінчався… грошовим рахунком.

“З нагоди мого 89 року життя я жертвую тисячу доларів на добрі цілі, котрі піддержував через довгі роки і далі люблю:

музей Івана Франка у Вінніпегу — 100 доларів; музей Тараса Шевченка у Палермо — 100; пресовий фонд газети “Життя і слово” — 200; пресовий фонд журналу “Юкрейніан Кенейдіан” — 100; організаційний фонд ТОУК — 200; Канадський конгрес миру — 200; Комуністичній партії Канади — 100 доларів.

На цьому поздоровляю всіх наших товаришів, знайомих в наших сім’ях, в багатьох околицях в Канаді і на Україні”.

— Заповіт? — спитав я.

— І сповідь, і заповіт, — відказав Іван Петрович. — Батько живий-здоровий, він міцний у нас.

У Києві я уважно прочитав життєпис старого Пахоти. З його дозволу пропоную уривки. Вони також — відповідь на запитання, як жилося українцям за океаном.

СПОВІДЬ СТАРОГО ПАХОТИ

…Я народився 1897 року в селі Бешів Сокольського району Львівської області на Україні. Мої родичі були безземельними, служили в пана і жили у панських бараках. Батько був річним наймитом, і його зарплата була така: ячменю і жита на хліб, дві фіри гиляк на паливо і 10 ринських грошима — це все за один рік праці. Мати моя працювала денною робітницею і заробляла, як ми тепер уважаємо, по 20 центів на день. Батько і мати працювали за харчі, а робочий день був від сходу до заходу сонця.