Якийсь час в автомобілі чути лише хрипкий речитатив співака, який, не переводячи подиху, переходить від «Хелло, Доллі» до «Мікі Мессер». Я поглядаю у дзеркальце. За спиною у нас час від часу виникають автомобілі, швидко наздоганяють нас і зникають. Ніби здалеку, чую голос Борислава:

— Може, ти вже розвернешся на якомусь перехресті й відвезеш мене назад. Я не збираюсь переходити кордон.

— Не хвилюйся, я тебе не перевезу через кордон, — неуважливо кидаю я.

Зовсім неуважливо, бо в цю мить я зайнятий тим, чого взагалі не слід робити, — уявляю собі, що може трапитись. Тобто: не накреслюю план і не обмірковую дії, а лише уявляю, Скільки нервів це мені коштуватиме. Борислав має рацію — справи наші кепські.

Пообідати я зупиняюсь уже на території Федеративної Республіки. Час обіду давно минув, і я можу розкошувати в напівпорожньому ресторані, знаючи, що тебе обслужать без зайвої затримки.

Столик мій біля величезного вікна, звідки відкривається краєвид на сусідній сосновий ліс, та увага моя зосереджена на відбивній із свинини й спогадах про минуле. Борислав знічев'я нагадав мені про ту чудову датську історію. Мабуть, тому, що та історія підтвердила: в мене теж є нерви. А до того я був майже такий, як Петко Земляк. Не те щоб зовсім як дерево, але й не мав звички виказувати свій стан.

А потім ота пастка в Копенгагені. Датська поліція розшукувала мене скрізь і всюди, звинувачуючи в убивстві, до якого я був непричетний. Агенти ЦРУ чигали на мене, щоб звести рахунки. Ніякого шляху до відступу. Ніякого зв'язку з Центром. І до того ще гнітючий сумнів — а може, Центр давно вже вважає мене зрадником? Загинути від чужої кулі на чужій землі — це звичний риск для людини моєї професії, але залишитися в пам'яті своїх зрадником…

Отже, агонія трохи затяглася. Агонія, так майстерно організована отим жахливим чоловіком — Сеймуром, який і досі приходить іноді до мене уві сні, щоб потішити словами: «У вас немає ніякого виходу, Майкле. Ви в пастці. Чи відомо вам, що таке пастка? Це таке місце, куди можна ввійти, але не можна вийти. Вас звідти виводять, щоб дати по заслузі».