— Але жінка з вашим інтелектом, не кажучи вже про тіло, могла б досягти значно більшого.

— Саме прагнення «більшого» й спричиняє всілякі катастрофи. Одні катастрофи є наслідком любовних невдач, інші, так би мовити, ділових. Ілюзія сімейного щастя й нестримне прагнення до наживи… Перше штовхає вас до шлюбу, а друге — до в'язниці.

— Гадаю, що декотрі добилися не в'язниці, а мільйонів, незалежно від того, як ми їх оцінимо — в сорочках чи в доларах.

— Не морочте собі голову думкою про тих «декотрих», Альбере. Бог допускає винятки, тільки щоб підтвердити основне правило. Кажу вам про це, тому що ви запитали мене про катастрофи.

Вже сутеніє, фари автомобіля вихоплюють придорожню табличку: «Ідар-Оберштейн — 35 км». А звідси до Вісбадена приблизно ще стільки ж. Та й ця дорога з крутими заворотами — це вам не пряма автострада. Не кажучи вже про те, що я без автомашини. В даний момент усе це займає мене значно більше, ніж питання шлюбу чи зажерливості.

У дами, мабуть, теж є свої проблеми, які треба обміркувати, тому в «мерседесі» западає мовчанка. Рух на шосе зовсім млявий, зустрічні машини трапляються лише тоді, коли їх не чекаєш, — вихоплюються з-за поворотів і засліплюють нас фарами. Але з таким водієм, як Мод, можна не хвилюватися, бо вона знає, що катастрофа не є неминучістю, хоч і може спіткати кожного.

Довкола вже давно запала темрява, коли перед нами блиснула табличка: «Ідар-Оберштейн, індустріальний район». Приїхали, кажу сам до себе, та виявляється, я помилився. Від індустріального району до міста ще їхати і їхати, а саме це місто таке довге, наче шланг, нескінченний шланг, протягнутий між рядами темних горбів.

Нарешті ліворуч від шосе з'являється неоновий напис: «Парк-отель». Однак дама минає освітлений фасад, не зменшуючи швидкості. Так само минаємо ще один такий заклад — «Біля Лебедя». Мабуть, отут, думаю я, коли вдалині виникає силует двадцятиповерхового хмарочоса, увінчаний білими літерами: «Готель «Меріан». Але й цього разу помиляюсь.