— Вам не щастить, Майкле, — каже він нарешті.

— Я це зрозумів ще тоді, як вас зустрів.

— Нічого ви не зрозуміли. Зустріч зі мною була для вас останнім щасливим шансом. Бо коли б ви зустріли не мене, а Еванса, Уорнера, Бентоиа чи когось іншого з їхнього кодла, наша доля склалася б зовсім інакше.

Я мовчу, тож Сеймур повторює:

— Еванс, Уорнер, Бентон… Ви їх пам'ятаєте, чи не так?

Ще б не пам'ятати!

— А навіщо мені їх зустрічати? Я давно змінив середовище, Уїльяме, і давно вже працюю в торгівлі.

— Знаю, знаю. Ви й раніше працювали в торгівлі, що лише допомагало вам в іншій роботі. Та припустімо, що ви таки працюєте в торгівлі й що ви навіть справжній бельгієць. Це буде незручно для нас обох. Навіть якщо ви ескімос, у вас є минуле, і деякі люди не схильні вам пробачити його. Наприклад, містер Томас. Сподіваюсь, ви не забули Томаса? Прізвище підкинуто ніби навмання, та я знаю, що це не так.

— Ви нічого не кажете про Томаса, — наполягає американець.

— Я не знаю Томаса. І він не знає мене. Гадаю, саме це ви й хотіли почути.

— Навіть не маєте уявлення, хто він такий і який на вигляд… — підказує мені Сеймур.

— Щиро кажучи, я не такий уже незнайко. Але довідався про нього з фотографії і письмових довідок.

— А чи не припускаєте ви, що, може, й Томас знає вас з фотографій і письмових довідок?

— Я певен, що Томас взагалі не підозрює про моє існування.

Сеймур відпиває трохи з чарки, кидає на мене крижаний погляд і зауважує:

— В такому разі, може, і вам пощастить. Адже не може без кінця йти погана карта.

— Я бачу, ви поділяєте думку своєї секретарки. Ми якраз сьогодні говорили з нею про повороти долі.