— Оскільки ви згадали про нашу професію, то я хотів би зауважити, що тут вчинки не визначаються особистими симпатіями чи антипатіями.

— Так. І все ж, гадаю, ви охочіше підключитеся до операції, знаючи, що людина, яку належить перемогти, це саме Томас. Але ви не відповіли на моє запитання: чи вважаєте ви, що всі ми такі, як Томас?

— Припускаю, що є й винятки.

— Йдеться про правило, — наполягає Сеймур.

— Правило краще знаєте ви. Я зустрічав усяких людей. Не скажу, що всі вони однаково корисливі. Бувають відхилення від правила.

— Отже, ви не вважаєте всіх шахраями, — підсумовує американець.

— Це ваш висновок.

— Ну гаразд, — киває Сеймур. — У даному випадку йдеться якраз про двох шахраїв. Один з них вам відомий. Другий нічим не відрізняється від першого. Гадаю, що так ваша совість буде спокійна.

— Ясність завжди заспокоює, Уїльяме.

Я піднімаю чарку, трохи відпиваю й додаю:

— Аби тільки ваші служби не розпочали боротьби з корупцією.

— Хочете сказати — боротьби самих із собою? — ледь посміхається Сеймур. — Я міг би сказати вам «саме так». Але ж це стосується дрібної периферійної операції. Дрібної і периферійної для всіх, крім мене. Не знаю, чи велика ваша антипатія до Томаса, тільки я особисто маю зуб проти того, другого.

— Ви маєте зуб проти всього світу.

— Не можна мати зуб проти чогось абстрактного, Майкле. «Весь світ» — це щось абстрактне. А от згаданий тип…

Не договоривши, він бере нову сигарету й клацає запальничкою.

— Бачите: я з вами відвертий. Кажу прямо, що мене найбільше цікавить не Томас. Ідеться про один брудний дует, Майкле, в якому Томас грає другу скрипку. А мене цікавить перша. Саме її ми й хочемо вам показати. Тільки вона відмовляється виходити на сцену.

— Ви вміло перейшли з картярських термінів на музичні, — зауважую я. — Але ваші пояснення не стали конкретніші.