Американець продовжує говорити, не звертаючи уваги на моє зауваження:

— Отже, ми змушені звернутися до другого варіанта: треба, щоб ви за допомогою Томаса ввійшли в контакт з першою скрипкою. Якщо Томас справді вас не знає, завдання буде зовсім легким. Ваша роль вичерпується однією короткочасною очною ставкою з першою скрипкою.

— А якщо вона відмовиться грати?

— Грати не треба. Концерту не передбачається. Коротка очна ставка, суті якої той дурень навіть не розгадає.

— Ви й досі маєте його за дурня?

— Звичайно. Я знайомий з тим чоловіком. Та й вам також відомо, що саме дурість робить таких людей страшенно недовірливими. Чи ви вважаєте, що недовірливість — це ознака великого розуму?

Звичайно, я так не вважаю. Але й не бачу потреби заглиблюватись у подібні міркування. Чи то від тютюнового духу, чи від присутності цієї людини, яка випромінює небезпечні еманації, але я відчуваю легке запаморочення.

— І все-таки: чи можу я запитати, в які строки вкладається цей ваш новий варіант?

— Тиждень… Десять днів… Хто зна… Я вже не хочу наперед визначати строки, щоб мене не звинувачували в брехні. Важливо, що після очної ставки ви спокійно продовжите свою подорож.

Я не заперечую. Єдине моє бажання в даний момент — якнайшвидше вийти на свіже повітря. Наче вгадавши це, Сеймур бурчить:

— Допивайте своє віскі. Нараду закінчено.

Допиваю. Американець ступає два кроки до дверей, але зупиняється й ніби між іншим запитує:

— Які ваші стосунки з Мод?

— Як із службовою особою. Мод безперестанку повторює мені, що вона службова особа.

— А що ж ви хотіли? Я не можу завжди пропонувати вам таких жінок, як Грейс.

— Хіба ви мені пропонували Грейс?

— Облишимо зараз цю розмову. Тут нема чим дихати. Я б вас охоче провів до бару в готелі, та в інтересах операції нам треба уникати публічних демонстрацій.