Слабим чи лікарем тобі судилось бути. 76 Ти був краплиною, тією, що назовні Огненні спалахи виштовхують любовні. День проживеш, а там… розвіє вітер прах твій! Тож майся весело і випивай уповні! 77 У мірочці вина топлю свою досаду, Побіля келиха, як багатир, засяду. З умом і вірою розлуку взявши тричі, Весілля справлю я з дочкою винограду. 78 Цей караван життя — предивна річ: Так мало у ньому щасливих стріч! Ей, чашнику, про судний день не думай! Лий, лий вино, бо пропадає ніч! 79 Весь вік про гурій пишновидих снитиму, Щодня вино — лози дарунок — питиму. Хай Бог пошле тобі покуту, кажуть… Хай шле, дарма, а я своє робитиму! 80 Вже сонце свій аркан метнуло ввись — і от У келих Кай-Хосров укинув свій клейнод. Пий, не міркуючи, бо всіх пора світання Коханки голосом зове до насолод! 81 Ми більш працюємо, ніж муфтій-горлодер; I в п'яних менше в нас у голові химер: Ми точим кров лози, а він людської прагне — Нехай же судить сам, хто гірший кровожер! 82 Ці чвари, підступи, нікчемне сум'яття… Доволі, чашнику, недоброго пиття! Доволі! Хочу я, щоб вилився на землю, Як решта з келиха, цей залишок життя! 83 Душа моя болить, я думаю про друга, А в друга милого на серці інша туга. Навіщо ж гойнії тепер шукати ліки, Коли вже й лікаря перемогла недуга? 84 Що перед чаркою імперія Ковуса, Кубадів гордий трон, ясні клейноди Туса?