Зітхання вранішнє з грудей коханця краще За молитви того, кого страшить спокуса. 85 Прожити сімдесят — і з думки викинь! Хай Тобою править хміль — тут тільки п'яним рай! Аж поки з голови твоєї зроблять глечик, Ти глечика з вином із рук не випускай! 86 Нас переслідує Недоля навісна. Присядемо ж удвох та вип'ємо вина! Ми добре знаємо, що на прощання й краплі Води звичайної нам не пошле вона. 87 Хоч землю я пройшов і в мандрах натомився, Але від того світ на краще не змінився. Я радий і тому, що на шляху важкому, Не знавши радості, я дуже й не журився. 88 Ти, в кого до утіх ненаситимий лас, Кому байдужий суд, що жде по смерті нас, Отямся, схаменись, поглянь навколо — бачиш, Що діє з іншими невідворотний час? 89 Хто все перевіряв на терезах ума, Для того жоден день не проминув дарма: Або вимолював собі прощення в Бога, Або за глек державсь руками обома. 90 Прийшли ми чистими — і стали ми брудними, Прийшли веселими — зробилися сумними. Гарячі сльози нам у серці запікались! Життя розвіявши, тепер у прах лягли ми. 91 Любов — це сонечко, що всесвіт огріває, Любов — чудесний птах, що в квітнику співає. Її не знає той, хто плаче солов'єм, Вона в душі того, хто мовчки умирає. 92 В той день, як чистого я не найду вина, I в ліках чую я отруту. Помічна Від смутку вічного волога пурпурова. Із нею п'яному й отрута не страшна!