До гончара зайшов я, позираю На тисячі горшків — і той, що скраю, Зненацька вигукнув, немов з одчаю: «Хто тут гончар, а хто купець — не знаю!» 119 Корону ханську? Нá, ми продаєм За дудку, от ціна! Ми продаєм! Чалму та чотки, вісників облуди, За піалу вина ми продаєм! 120 Підпилий, завернув учора я до шинку. Там саме дід вино собі точив у кринку. Я запитав його: «Чом не боїшся Бога?» «Бог добрий, — він сказав. — Сідай і випий, синку!» 121 Честь юної лози хай буде бездоганна! Нехай невірного проллється кров погана, Хай потече мазка з двох тисяч ліцемірів, А цей солодкий сік віддай в обійми жбана! 122 Не відкривається нікому таємниця: Не знаємо, коли із тілом розлучиться Душі призначено. Земля для нас — темниця. Тож пий, бо казка ця не скоро закінчиться. 123 Я у вино шалено закохався, П'ю й не боюсь того, чого боявся. П'ю стільки, що мене питає стрічний: «Ей, глечик із вином, ти звідки взявся?» 124 Імення доброго не прагни, не сором Себе зажурою перед одвічним злом: Від духу винного обезумíти краще, Аніж уславитись молитвою й постом. 125 Я чую: «Менше пий, в вині добра немає! Чому рука твоя сулію обіймає?» «Поглянь на дівчину та на вино іскристе: Причин, по-моєму, ясніших не буває! 126 Спокійно їж і пий, ходи собі в киреї, Якщо це праці плід, дбайливості твоєї, А решта… мудрому ціна її відома — Й життя коштовного він не складе за неї.