(Хай вибачать мені це непристойне слово) — Будь я собакою, коли про рай згадаю! 136 Недаром Бога ми за милосердя славим: Не замкне брами він перед рабом лукавим. Якщо й підпилий ти валяєшся сьогодні, Він завтра все простить твоїм кісткам трухлявим. 137 Не треба й ласощів, як є корець вина, Та як налле його красуня чарівна. Пиячити весь вік, блукати, де попало — Немає кращого від Риби до Овна! 138 Нагадує мені берегова травиця Ту косу, що плела колись небеснолиця. Тож не топчи стебла: воно в останках, може, Тюльпановидої красуні корениться. 139 Мене не радує тверезість, а пиття Вселяє в мозок мій шкідливе сум'яття. Та є середній стан — не перше і не друге. Я вічний раб його, бо він і є життя. 140 Цілую глечика, розпалений жагою, Жду віку довгого від п'яного напою. Уста до уст моїх він притулив і мовив: «Я був таким, як ти… побудь, побудь зі мною!» 141 В одній руці — вина рубін, у другій — милої коса, Сидить щасливий у саду, де на квітках блищить роса, I попиває з піали, аж поки солодко сп'яніє, И не хоче думати, хмільний, про непостійні небеса. 142 Це небо множити уміє тільки втрати: Приводить одного, щоб іншого забрати. Якби народжені про наше лихо знали, Чи хто погодився б на землю завітати? 143 Блажен, хто ці часи прожив на вольній волі, Нічим не дорікав ні Богові, ні Долі, Хто кожну мить життя приймав як подарунок,