Два світи прагнучи в одному відшукати, — Не знаю, чи про те, який він є насправді, Вдалось хоч крихітку нового їм узнати? 153 Навіщо капища, мечеті на майдані, Про пекло та про рай розмови безнастанні? У Книгу Долі глянь, о друже мій: усе там, Що з нами станеться, записане зарані. 154 Неси вина того, що оновляє нас! Лий повно, запали той вогник, що погас! Дай і мені, бо ждать нам нічого від світу! Спіши, бо не стоїть скороминущий час! 155 В тісному колі, де ввесь вік блукаєм, Ми входу й виходу дарма шукаєм. Ніхто ще правди не сказав, звідкіль ми У нього входимо й куди зникаєм. 156 Тюльпанам весняним дощ обмиває лиця. Встань, бо прийшла пора й тобі опохмелиться! Спіши на зіллячко весняне надивиться, Бо завтра й на тобі підійметься травиця! 157 Безглуздо мучити себе самого — хай Малий достаток твій, ти лишку не шукай: Тим, що од вічності записане тобі, Будь задоволений, бо це ж і є твій пай! 158 Коли в заховане ти мислю прозираєш, Чому дарма собі журбою серце краєш? Адже по-твоєму не зробиться, ти знаєш! Живи хвилиною — добром, що зараз маєш! 159 О небо мовчазне! В твоему лоні згас Вже не один Махмуд і не один Айяз! Тож пиймо, бо життя ненадовго дається, І ті, що відійшли, не вернуться до нас! 160 Є рай на березі небесної ріки… А я кажу: там рай, де ллють вино в чарки. Бери готівку лиш, наплюй на обіцянки, Бо бубни слухати приємно здалеки.