161 Будь весел, не марнуй свого життя у горі, Бо в небі довго ще зіходитимуть зорі! Ти прахом зробишся, і піде прах на цеглу, I муром станеш ти в сусідовій коморі. 162 Не вічно житимем: урветься волокно! Найкраще думати про любку та вино. Навіщо міркувать про вічне й про минуще? Коли розлучимось, нам буде все одно! 163 О Доле! Злочини ти твориш — і сама Їх потім визнаєш! Даруєш ти сліпма Добро мерзотнику, а праведному — кару. Чи одуріла ти? Чи вижила з ума? 164 Щодня змагаюся, борюся сам з собою, Живу й не відаю ні втіхи, ні спокою! Хай ти простиш мене… Та сором лютий палить Мене за помилки, що коїв я і кою! 165 Ми в нашому шинку гостюєм невиводно, I всесвіт гудимо, і лаєм принародно. Запитуєш: куди ми підемо по смерті? Налий вина мені — і йди куди завгодно! 166 Якщо в нас істина — іносказання, Навіщо, серце, всі твої терзання? Змирися з долею! Заради тебе Не змінять небеса свого писання! 167 З тобою нарізно я знову затужив. Усюди буду я з тобою, поки жив. Пішов — і тисяча сердець без тебе тужить, Прийшов — і тисячу нових заполонив. 168 Всі таємниці пильно зберігай, Щоб не дізнався нелюд і шахрай. I зваж: як з іншими ти поведешся, Того від інших і собі чекай. 169 Ланцюг від милої і навіть рана — щастя. Буть курявою там, де йде кохана, — щастя. Коли й ущипливе тобі словечко кине,