Ми витанцьовуєм (це правда, а не казка) — I потім падаєм у ящик небуття. 187 Я птаха спостеріг на древній вежі Туса, Що пильно роздивлявсь на череп Кай-Ковуса. Я чув, як черепу він мовив: «Леле, леле! Де тулумбасів гук, де горді чола й вуса?» 188 Як буде в тебе жбан іскристого напою, Розпий з людьми його, з якою хоч юрбою, Той, хто життя нам дав, не журиться нітрохи Твоїми вусами й моєю бородою. 189 О небо! Тугою мені ти серце краєш, Сорочку радості з плечей моїх зриваєш! Вітрець, яким дишу, ти полум'ям проймаєш, А воду, що я п'ю, ти в попіл обертаєш! 190 Багатства прагнеш ти… Та чи в багатстві суть Короткого життя? Всі, хто живе, умруть. Життя у позику тобі даеться — отже, З ним розлучитися щодня готовий будь! 191 Ми поряд з келихом тримаємо Коран, То йдем у праведний, то знов у грішний стан. Під синім небом цим не зовсім ми кафіри I не належимо цілком до мусульман. 192 Немало і до нас було ночей і днів, Так само небосхил танок одвічний вів. Тихесенько ступай, бо глина під ногами Була зіницями місяцевидих дів. 193 Із глека повного, із наших повних чар Скуштуймо в затишку лози солодкий дар! Живім, поки живі — і поки пару глеків Із праху нашого не виліпив гончар! 194 Над марним світом цим не треба вболівати, Хай серця не смутять його розкішні шати. Минуле відійшло, майбутнього не видно! Тож майся весело — і не зважай на втрати!