195 Встань, серце, візьмем чанг і вип'ємо вина, I добрії свої збезчестим імена! Як треба — й підстилку пропиймо молитовну! А сором… нащо він, коли душа хмільна! 196 Святковий місяць наш іще засяє ново. Тож веселись і ти! Все убране святково. Старий від слабості поблід і зажурився — I, виболівши, в тьму спаде обов'язково. 197 Що я закоханий, у тім гріха не бачу. Про це з невігласом я й слів дарма не трачу. Адже кохання мед лікує тільки мужніх, Непомічний він тим, хто має іншу вдачу. 198 У світі нашому, в його ділах Я тільки марність бачу, тільки прах. Куди не гляну, бачу я для себе Лише біду… Хвала тобі, Аллах! 199 Аж поки рук своїх ми дружбою не зв'яжем, Ми лиха нашого не вб'єм, не переважим. Хоч не розвиднілось, ми випиймо, бо сонце Вставатиме й тоді, як ми у землю ляжем. 200 У місті вславишся — не обминеш огуди. В кутку сидітимеш — назвуть зловмисним люди. Ільясом, Хизром будь — не пощадять, тож краще Живи самотником і не ходи нікуди. 201 О Майстре, нашого життя первопричина! Чом стільки має вад твій первотвір — людина? Як добре виліпив, навіщо розбиваєш? А вийшла помилка — чия ж у тім провина? 202 Своєї долі ми не зменшим, не примножим — Стрічаймо ж суджене із настроєм погожим! Твої й мої діла, оскільки нам відомо, Переінакшити ми все одно не зможем. 203 Коли в тобі самім добра і зла зерно I Долею твій шлях накреслений давно,