— Сконтар вже має власну армію, — відрізав Скорроґан, — Нема потреби, нема й розмови.

— Може й нема, — зауважив ухильно міністр фінансів, вийняв цигарку й запалив.

— Будь ласка, шановний! — за мить голос Скорроґана став схожим на бичаче ревіння, — Не треба диму! Вам же відомо, що сконтаріани не переносять тютюну…

— Вибачте! — міністр фінансів загасив цигарку — рука дрібно тремтіла — та зиркнув скоса на посла. Нема чого непокоїтися, кондиціонер за хвилину витягне дим. І в жодному разі не варто підвищувати голос при урядових особах… Особливо, коли прийшов по допомогу…

— Буде задіяно й інші системи, — мовив Делтон поспішно, намагаючись з раптовим почуттям відчаю згладити незручність і напругу, — не тільки соляріанські колонії. Вважаю, обидві раси розпочнуть експансію за межі власної потрійної системи, заради ресурсів як результату таких колонізацій…

— Ми розпочнемо, — похмуро зауважив Скорроґан, — після того, як у нас за угодою заберуть усі чотири планети — аякже. Прошу вибачити. Мені тяжко в товаристві ворога, навіть не згадуючи про те, звідколи він мені ворог.

Цього разу мовчанка запала надовго. І Делтон зрозумів, з раптовим відчуттям майже фізичного болю, що Скорроґан знищив ущент усі свої перспективи. Навіть якщо б він раптом схаменувся, і наважився б загладити свою провину, — а ніхто й ніколи не чув, щоб високородні сконтаріани за щось вибачалися — все одно запізно. Забагато мільйонів глядачів, що дивилися в телеекрани, бачили його непростиме чванство. Забагато важливих персон, лідерів Соляріанської системи, сиділи з ним в одній залі, дивлячись у його гордовиті очі, вдихаючи сморід нелюдського поту.

Сконтар не отримає допомоги.

На заході сонця, хмари з’юрмилися над темною лінією скель, що простяглися на схід від Геергейму, і різкий холодний вітер подув долиною, шепочучи про зиму. Перші сніжинки народилися й закружляли багровим небокраєм, рожево зблискуючи в останньому кривавому світлі. Чекай опівночі на завірюху.