Я розраховував відпливти з Ван Хемсбергеном, і нам не вистачало тільки однієї людини, щоб повністю укомплектувати екіпаж трьома «моряками».

Якось до мене в готель прийшов високий рудий англієць, поважний і спокійний, і заявив, що віддає себе в моє розпорядження. Як виявилось, це був Джек Пальмер, чудовий мореплавець, що здійснив подорож з Панами в Каїр через Атлантичний океан, — так принаймні він сказав. Потім, разом з дружиною, він вирушив на своїй маленькій десятиметровій яхті «Гермуана» з Каїра в Монако через Кіпр, Тобрук і Мессінську протоку. Лишившись без грошей, що частенько трапляється з мандрівниками, він прожив у Монако близько року. Я докладно ознайомив його з своїми планами: ми повинні, здійснивши подорож у таких самих умовах, в яких опиняються потерпілі на човні, — без харчів і води, — довести всьому світу, що незважаючи на все, людина може вижити навіть у такому скрутному становищі. Джек Пальмер попросив кілька годин на обмірковування. Невдовзі він повернувся і просто сказав мені:

— Докторе Бомбар, можете звіритись на мене.

З кожним днем він подобався мені більше й більше, і я щиро радів такій «знахідці». Правда, ми поки що були на суші. Мимохіть я питав себе: «А що буде, коли нас почне мучити голод? Чи не накинемось ми один на одного? Хемсбергена я знаю добре, а от Пальмер?..»

Саме з цих міркувань, замість того щоб одразу вийти в океан з Танжера чи Касабланки, ми вирішили зробити перше випробування в Середземному морі. Це море, схоже на озеро, мало стати місцем випробування спорядження й людей. Чим суворіше зустріне воно нас, тим більше користі принесе. Так ми дізнаємось, що нас чекає попереду, і будемо готові сміливо виступити проти Атлантичного океану.

Я згадав свої старі проекти і замовив конструкторові нашого «Хіч-Хайкера» зробити такий самий човен, тільки значно більший. Але переговори затягнулися.