Тож жодному створінню не подобалася ця біла пустеля, де владно панував північний вітер, час від часу завиваючи. Майже постійно сірувате небо надавало озеру брунатно-сталевих відтінків. Може, подеколи над цією пусткою безкарно пролітала стара гагара, огорнута тим теплим пухом, під периною з якого леліють свої мрії багаті люди, що й гадки не мають, на які небезпеки тепер наражається це пір’я; та цього птаха, схожого на бедуїна, що самотньо долає африканські піски, не видно й не чути: в холодному повітрі, позбавленому звукопровідних властивостей, не відлунюють ні свист його крил, ні веселі крики. А втім, чиї живі очі могли б витримати сяйво цієї безодні, всіяної сліпучими кристалами, й відблиски снігу, що міниться на верхівках гір усіма барвами веселки під промінням блідого сонця, яке час від часу виринає з туману, наче ревнива людина, що, помираючи, озирається на все своє життя? Часто, коли сірі хмари, пропливаючи, гнані вітром, над горами й ялицями, затягували небо потрійним саваном, земля за браком небесного світла сама себе освітлювала. Тут сходилися всі сили холоду, що вічно панує на полюсі й головна риса якого — царська тиша, в котрій живуть абсолютні монархи. Всяка крайність приховує в собі імовірність заперечення й симптоми смерті; хіба життя не боротьба двох сил? Тут ніщо не зраджує життя. Тільки одне могуття — непродуктивна сила морозу — царює без суперечностей. До цього німого басейну, огорнутого туманом упродовж трьох коротких пір року, коли природа квапиться зродити жалюгідний врожай, необхідний для життя цього терпеливого народу, не долинав шум розбурханого відкритого моря. Кілька високих ялиць здіймали свої чорні піраміди, переобтяжені сніговими гірляндами, і їхнє гілля з опущеними бородами доповнювали жалобу цих верховин, на яких вони скидалися на коричневі цятки.