— Не конче. Зрiдка буває так, що Дар, поки вiн не пробуджений, нiяк не виказує себе. Наприклад, моя кузина Монгфiнд...

— А як виявити такий Дар? — схвильовано перебив його Кевiн.

Колiн, здавалося, чекав на це.

— Без проблем, — вiдповiв вiн i зняв з шиї золотий ланцюжок, на якому висiв його чаклунський камiнь. — Це Вогнезор, магiчний артефакт. Вiн дозволяє концентрувати i спрямовувати чари. В нашому випадку, допоможе з’ясувати, чи є в тебе Дар.

Кевiн узяв до рук Вогнезор i запитливо глянув на Колiна, чекаючи подальших розпоряджень.

— Тепер стисни його в долонi i не випускай, хоч як би яскраво вiн не свiтився.

Колiн заплющив очi, його обличчя набуло зосередженого виразу. Кiлька секунд нiчого не вiдбувалося, аж це Кевiн помiтив, що крiзь його стиснутi пальцi пробивається червоне свiтло. Поступово воно стало таким яскравим, що Кевiновi здалося, нiби тримає в руцi полум’я, яке от-от припече йому долоню. Якби не Колiнове попередження, вiн напевно випустив би камiнь...

А наступною митi пошкодував, що не зробив цього.

Раптом свiтiння згасло, i тут Кевiна пронизав такий гострий бiль, що вiн не закричав лише з тiєї причини, що йому перехопило подих. Камiнь випав з його розчепiреної долонi на стiл.

Коли в очах Кевiновi прояснiло, вiн побачив перед собою усмiхнене обличчя Колiна. Принц надягав на шию ланцюжок з Вогнезором.

— Аби полегшити твої страждання, — задоволено промовив той,— скажу одразу, що цей бiль свiдчить про наявнiсть у тебе повноцiнного Дару. Iнакше ти нiчого б не вiдчув.

— Правда? — простогнав Кевiн, витираючи сльози. Зараз вiн був не в тому станi, щоб радiти цiй звiстцi.

— Щира правда, — пiдтвердив Колiн, наливаючи до його келиха вiскi. — Ось, випий.

Кевiн узяв тремтливою рукою келих i зробив добрячий ковток. Вiскi обпекло йому горло, а по тiлу розлилося приємне тепло. Знесилено вiдкинувшись на спинку стiльця, вiн прикрив очi i мляво спитав: